І. АРТЕМЕНКО, член-кореспондент АН УРСР, М. КУЧЕРА, кандидат історичних наук. СКІЛЬКИ РОКІВ ЗМІЄВИМ ВАЛАМ? Археологічні дослідження, що проводилися тут протягом останніх семи років, з'ясували багато питань і дали змогу зняти з стародавніх споруд оточуючий їх покрив таємниці. Стало зрозуміло, коли і як вали будувалися для чого вони призначались. І мабуть, головний висновок: змієві вали на багато століть молодші, ніж вважалося раніше.
Ці величезні земляні насипи простяглися на Правобережжі Дніпра до .річки Рось на південь від Києва. На Лівобережжі вони проходять уздовж Дніпра і правого берега Сули. Їх загальна довжина - більш як 950 кілометрів.   Збереглися вони здебільшого в лісах, а на полях давно розорані й простежуються лише на невеликих ділянках.
Змієві вали привернули до себе увагу дослідників ще в першій половині  минулого століття. Щодо їх віку висловлювались різні думки. Одні вважали їх скіфського походження і датували І тисячоліттям до нашої - початком І тисячоліття нашої ери. Інші відносили на тисячу років пізніше. Ще в 1974 році цим питанням  почав займатись Інститут археології АН УРСР. Майже відразу ж було одержано цікаві результати. А в 1980 році було створено спеціальну археологічну експедицію, яка й зайнялася систематичним дослідженням цих історичних пам'яток.
Експедиція   обстежувала вали з допомогою більше сотні розкопів і траншей. Виявилося, що спочатку їх ширина була 6-7 метрів у фундаменті, висота - не менш як 3-3,5 метра. Із зовнішньої (південної) сторони валів проходили рови завширшки 5-7 і завглибшки 1,5 - 2 метри. Насип скріпляли дерев'яні конструкції двох типів: зрубний і перекладний.
Саме вони й допомогли датувати вали. Справа в тому, що кожен зруб тут споруджувався окремо, в ряд один за одним, з невеликими проміжками. Ця конструкція типова для валів давньоруських городищ. Така техніка оборонного будівництва була поширена на Русі наприкінці X і в XI століттях. Лише в одному з валів по Росі зруби "були взаємозв'язані, що характерно вже для XII століття. Що ж до перекладної конструкції, то в середньому Подніпров'ї вона була виявлена вперше, зате зустрічалась у валах давньоруських городищ Мінська і Новгорода Великого.
Але розкопки дали й інші можливості для датування валів. У деяких місцях вали перекривають залишки стародавніх поселень, а значить, були збудовані пізніше. Подекуди навпаки, культурні шари не заходять під вали, а прилягають до них. Тут поселення були споруджені пізніше або одночасно з валами.
У стародавніх  літописах вали згадуються наприкінці XI і в XII століттях, як споруди, що вже не функціонують. Судячи з усього, втративши свою роль, вони поступово руйнувалися пожежами. Таким чином, і археологічні дані, і дані джерел дають змогу віднести Змієві вали до часів  князювання Володимира і Ярослава, тобто до кінця Х — початку XI століття.
Це був час, коли середньому Подніпров'ю загрожували печеніги. Вбивши київського князя Святослава, вони вчинили кілька спустошливих набігів на Київ та інші міста. Молода Давньоруська держава, зайнята зміцненням своїх західних рубежів, не була підготовлена до стримування зростаючої небезпеки ще й з півдня - зі степу. Київському князю Володимиру, за літописом - у 988 році, довелося почати будівництво укріплень по правих і лівих притоках Дніпра в середній течії. Це й були Змієві вали.
Розміщення валів погоджується з історичною географією Русі часів Володимира і Ярослава. Відомо, що наприкінці Х століття її південним кордоном на правому березі Дніпра була Стугна. На лівому кордон простягся на південь по Дніпру і далі на схід - по Сулі. Змієві вали на Лівобережжі повторюють конфігурацію цього кордону. Близькість рубежів до Києва і викликала необхідність організувати з цього боку надійний захист.
За історичними даними, в 1032 році південний кордон Русі на Правобережжі було перенесено на Рось. Ось тоді, очевидно, й почалося будівництво зовнішніх: валів а її середній течії та міжріччі Росі Й Гуйви. Однак тривало воно недовго. В 1036 році Ярослав завдав печенігам нищівної поразки, після якої вони, як вважають спеціалісти, вже не могли загрожувати середньому Подніпров'ю.
У другій половині ХІІ століття формується нова стратегічна ситуація. В півден-нбруських степах з'являються торки. Однак через натиск половців частина іх перейшла на службу до київських князів, оселилась у Пороссі і на Переяславщині й використовувалася для захисту південних рубежів Русі від половецьких вторгнень. У цей час в середньому Подніпров'ї виникає мережа нових фортець. Необхідність у Змієвих валах відпадає. Вони опиняються у глибокому тилу, приходять у занепад і більше не відбудовуються. Однак повністю свого значення все ж не втрачають. Так, у XII столітті було збудовано ще один вал, який, очевидно, захищав поселення торків від нападу половців.
На відміну від традиційних фортець-городищ, Змієві вали належали до якісно нового типу стародавніх споруд. Збудувати їх була спроможна тільки сильна держава з централізованим управлінням. Приблизні розрахунки доказують, що будівництво могло тривати близько 20 років, щороку повинно було працювати не менш як 3,5 тисячі чоловік. Однак вимушений захід виправдав себе. Захищаючись від ворогів, наші предки могли мирно працювати, будувати міста, розвивати економіку і культуру країни.